Статтею 257 Цивiльного кодексу України (далi — ЦК України) встановлена загальна позовна давнiсть тривалiстю у три роки.
Вiдповiдно до статтi 258 ЦК України для окремих видiв вимог законом може встановлюватися спецiальна позовна давнiсть: скорочена або бiльш тривала порiвняно iз загальною позовною давнiстю.
Частиною другою статтi 268 ЦК України визначено, що законом можуть бути встановленi також iншi вимоги, на якi не поширюється позовна давнiсть.
Згiдно статтi 233 Кодексу законiв про працю України (далi — КЗпП України) працiвник може звернутися з заявою про вирiшення трудового спору безпосередньо до районного, районного у мiстi, мiського чи мiськрайонного суду в тримiсячний строк з дня, коли вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про порушення свого права, а у справах про звiльнення — в мiсячний строк з дня вручення копiї наказу про звiльнення або з дня видачi трудової книжки.
У разi порушення законодавства про оплату працi працiвник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробiтної плати без обмеження будь-яким строком.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працiвника матерiальної шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї, встановлюється строк в один рiк з дня виявлення заподiяної працiвником шкоди.
При цьому, вiдповiдно до вимог статтi 259 ЦК України позовна давнiсть, встановлена законом, може бути збiльшена за домовленiстю сторiн.
Договiр про збiльшення позовної давностi укладається у письмовiй формi.
Позовна давнiсть, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленiстю сторiн.
Частиною першою статтi 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання вiдносин, якi виникають у сферах використання природних ресурсiв та охорони довкiлля, а також до трудових та сiмейних вiдносин, якщо вони не врегульованi iншими актами законодавства.
Таким чином, з урахуванням приписiв частини першої статтi 9 ЦК України можна зробити висновок, що норми ЦК України застосовуються до врегулювання вiдносин, якi виникають у сферi трудових вiдносин, якщо вони не врегульованi iншими актами законодавства.
КЗпП України встановленi строки позовної давностi, а тому цi питання врегульованi.
Вiдповiдно до частини першої статтi 21 КЗпП України трудовий договiр є угода мiж працiвником i власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою, за якою працiвник зобов’язується виконуванi роботу, визначену цiєю угодою, з пiдляганням внутрiшньому трудовому розпорядковi, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов’язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату i забезпечувати умови працi, необхiднi для виконання роботи, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працiвника на роботу (частина третя статтi 24 КЗпП України ).
Статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорiв про працю, якi погiршують становище працiвникiв порiвняно з законодавством України про працю, є недiйсними.
Форма трудовою договору мiж працiвником i фiзичною особою, яка використовує найману працю, затверджена наказом Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України вiд 08.06.2001 № 260, зареєстрованим в Мiнiстерствi юстицiї України 27.06.2001 за № 554/5745, є типовою i включення до нього положень про строки позовної давностi не передбачено