Багато хто хотів би мати зброю. У кожного своя ціль. Нажаль не всі виявляють бажання офіційно отримувати статус власника зброї. Внаслідок чого в суспільстві відбувається перекіс між реальною картиною озброєння населення та офіційними відомостями. Підтвердженням цього є
статистика облікованих кримінальних порушень за ознаками статті 263 та 263-1 Кримінального кодексу України – Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами та незаконне виготовлення та переробка вогнепальної зброї.
окремий закон про зброю, боєприпаси чи вибухові в Україні так і не з’явився. Тому єдиним документом, який хоч якимось чином регламентує взаємовідносини громадян і зброї, є старий наказ міністерства внутрішніх справ від 21.08.1998 № 622.
Ми хочемо коротко поділитися інформацією з чого починати тим хто має бажання законно володіти зброєю.
- Дозволи на придбання, зберігання та носіння зброї видаються після вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею, її застосування та використання. Підтвердженням такого навчання є довідка, що видається в спеціальних пунктах.
- Спочатку видається дозвіл лише на придбання. Інспектор департаменту превентивної діяльності, підрозділу з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи чи територіального органу Національної поліції зможе видати його, якщо в нього буде попередньо сформована особова справа. До матеріалів такої справи входять:
- заява на ім’я керівника органу поліції
- довідка про відсутність судимості
- медична довідка зразка 127\о
- довідка про знання матеріальної частини та поводження зі зброєю
- квитанція про сплату коштів за надання дозволу
- копія паспорту громадянина України
- дві фотокартки стандартного розміру для документів
- договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності для власників зброї
- рапорт дільничного інспектора про проведення спеціальної перевірки за місцем проживання власника. В рапорті вказується також інформація про наявність металевого сейфа для зберігання зброї.
Всі ці документи збирає і подає потенційний власник зброї.
- Якщо ж особа вже має у володінні хоча б одну одиницю зареєстрованої зброї, але виявила бажання придбати ще – достатньо надати завірені копії вказаних документів.
- Видано дозвіл на придбання – тепер є три місяці для вибору і покупки зброї. Визначившись із маркою, моделлю та ціною, передаєте продавцю спеціалізованого магазину дозвіл на придбання, а взамін отримуєте очікуване поповнення арсеналу. Після чого знову звертаєтесь до інспектора дозвільної системи, який видавав дозвіл на придбання, і реєструєте зброю. На це є 10 днів.
Порівняно недавно з’явився альтернативний варіант – єдиний державний портал адміністративних послуг. В розділі «Безпека та захист» зазначено опис послуги, необхідні документи та місце отримання дозволу. Портал адмінпослуг видає лише дозвіл на зберігання і носіння, а не на придбання.
Підстави, за наявності яких відмовлять у видач дозволу:
- не погашена судимість
- повідомлення про підозру
- підтвердження систематичного (два чи більше разів) порушення громадського порядку, зловживання спиртним або вживання наркотичних речовин
- відсутність хоча б одного з необхідних документів для отримання дозволу
- Найбільш чіткий опис порядку та підстав застосування зброї прописано в статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», військових статутах Збройних сил та статті 11 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України». Як бачимо це стосується лише спеціальних категорій громадян. Щодо цивільних, то подібні нормативні акти відсутні. Тому, фактично, «правила» застосування і можливі юридичні наслідки регламентуються статтею 36 Кримінального кодексу України– «Необхідна оборона».
В Конституції зазначено, що «людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека вважаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (стаття 3) і закріплює право кожного «захищати своє життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (частина 2 статті 27). Кримінальний кодекс України встановлює поняття, сутність і ознаки необхідної оборони, як обставини, що виключає злочинність діяння (ст.36). Тобто, особа може захищатись, в тому числі і за допомогою наявної у неї зброї.
Щоправда, на практиці існує доволі тонка межа між необхідною обороною і її перевищенням, де суттєва кількість факторів залежить від оцінки ситуації судом. Тому часто за схожих обставин формуються діаметрально протилежні висновки.
Так, у справах з використанням травматичної зброї, що спричинило тілесні ушкодження, дії обвинуваченого формально могли трактуватись як необхідна оборона, проте суди з урахуванням характеру небезпеки, що загрожувала, обставин для відбиття нападу, кількості нападників, їх фізичних даних доходять висновку, що особа «не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки».
Для прикладу: рішення у справі № 740/5917/18 і № 482/1517/16-к.